Довідкові служби Карта міста Схема руху транспорту Розклад руху пасажирських поїздів приміського сполучення Розклад руху міжміських поїздів Міська Рада Обласна Рада Львівська обласна державна адміністрація Прокуратура Управління юстицій Поліція Податкова Управління Безпеки Дорожнього Руху Львівобленерго ЛьвівГаз МНС України у Львівській області Освітній портал Львівщини ЛьвівТеплоЕнерго Державна міграційна служба

Храм Святого великомученика Георгія Побідоносця

Храм Святого великомученика Георгія Побідоносця

Повідомлення Наш Львів » 13 грудня 2014, 00:58

Українська православна Церква
Львівська Епархія

Храм Святого великомученика Георгія Побідоносця

Зображення
DSC00023.JPG
DSC00043.JPG
DSC00038.JPG
DSC00036.JPG

Історія парафії
Після прийняття у 1708 році унії Львівським братством, а пізніше — кількома галицькими монастирями, єдиним православним монастирем Галичини залишився Манявський скит. Під час Йосифінської касати 1785 року скит примусово ліквідовано. При цьому львівська православна громада прагнула до створення власної парафії і храму. 1787 року під час перебування Йосипа II у Львові, представники православної громади вручили імператорові петицію про утворення православного душпастирства і побудову власної церкви. Досить швидко отримано схвальний патент. Було організовано збір коштів і того ж року винайнято приватний будинок під каплицю. 1832 року настала гостра криза в купецькому русі, що призвело до від'їзду багатьох православних купців і для врегулювання боргів громада 1832 року була підпорядкована Буковинській митрополії, котра зобов'язувалась утримувати львівську парафію. Через певний час митрополія відмовилась утримувати парафію, але завдяки втручанню уряду 1848 року прийняла її до свого складу, із одночасним скасуванням парафіяльної автономії. 1862 року австрійський уряд визнав за православною церквою у Львові право громадянства, однак право парафії так ніколи і не було визнане, хоч фактично храм виконував функції парафіяльного, ведучи метричні книги усіх православних народжених у Галичині. Поступово в громаді почали переважати москвофіли. Після Першої світової війни, тут почали переважати українці. Зокрема до неї належали емігранти зі Східної України, а також вихідці з Волині, що відбували у Львові військову службу. Богослужіння відправлялись церковнослов'янською мовою, а від 1937 року двічі на місяць — і українською. 1923 польський уряд передав храм Румунській православній церкві, а після кількох процесів 1930 року судовим рішенням над храмом визнано верховенство Польської православної церкви. 1945 року підпорядкована Московській патріархії.

Тимчасові храми
Починаючи з кінця XVIII ст., львівська православна громада винаймала у якості храму приватні будинки. У 1787—1816 роках для цих цілей орендували приміщення у палаці Бесядецьких (пл. Галицька, 10). 1816—1822 — палац князя Пінінського. 1816—1822 — будинок графа Борковського. 1822—1839 — окрема будівля, що належала національному закладу ім. Оссолінських і виходила фасадом на вулицю Коперника. У 1839—1844 роках орендувався будинок Олександра Фредра, від 1844 по 1850 — будинок Келермана. 1850—1856 роки — знову у закладі Оссолінських. Окрім того, на початку XIX століття було куплено власний будинок для цих цілей, але внаслідок кризи і від'їзду багатьох православних купців, так і не перебладнаний під храм, будинок незабаром продано, щоб покрити борги. 1856 року консисторія буковинської церкви за 14 500 флоринів купила для парафії ділянку (конскрипційний номер 78 1/4) із двома житловими будинками при вулиці Францисканській (нині — вулиця Короленка). Двоповерховий будинок був призначений на помешкання священника і церковної прислуги, а одноповерховий — переобладнано на храм. Наприкінці XIX століття дерев'яні пристосовані будівлі було розібрано і збудовано новий мурований храм, котрий освячено 1901 року.

Сучасний храм
Історія будівництва
8 жовтня 1895 року затверджено проект нового храму, виготовлений віденським архітектором Ґуставом Захсом. Він же виконав проект плебанії і огорожі. Початково будинок плебанії планувався на осі входу, але згодом проект змінено і будинок переміщено на схід від церкви. Того ж року в конкурсі на проведення будівельних робіт перемогла фірма Вінцента Равського. 1 листопада 1897 року закладено наріжний камінь. Того ж року організовано комітет будівництва церкви, до якого ввійшли: архітектор будівельного департаменту Галицького намісництва Йозеф Браунзайс — у якості технічного дорадника, інженер намісництва Антон Гауф — керівник будівництва, Євген Воробкевич — адміністратор парафії, професор університету Михайло Грушевський — як церковний опікун. У жовтні 1899 року головні роботи зі спорудження церкви і плебанії було виконано і до наступного року тривали роботи по викінченю. 1901 року встановлено чотириярусний іконостас виготовлений віденськими майстрами: різьбярем Карлом Вормундом і живописцем Фрідріхом фон Шиллером. Кам'яний вівтар виготовлено у Львові скульптором Людвіком Тировичем. Поліхромію в храмі виконав 1902 року віденський живописець Карл Йобст. Вітражі і мозаїчна вставка над центральним входом виготовлені і змонтовані віденською фірмою «Tiroler Glas Malerei Anstalt». Сім дзвонів відлито фірмою Карла Швабе (усі датовані 1898 роком). 27 жовтня 1901 року храм освячено на честь святого Георгія. 1902 встановлено дві пам'ятні мармурові таблиці, як цього вимагав чернівецький крайвий уряд. Перша — присвячена 50-річчю вступу імператора Франца Йосифа I на трон, друга — про посвячення церкви. Обидві таблиці також виконав Людвік Тирович.

Архітектура
Церква знаходиться у Личаківському районі Львова, на непарній стороні вулиці Короленка. Ділянка, на якій розміщено комплекс, похила і спадає до півдня. Від вулиці відділена металевою огорожею на мурованому цоколі. В огорожі влаштовано в'їздну браму, а також фірту, що знаходиться на одній осі із центральним входом церкви. Головний фасад і вхід знаходяться із заходу (зі сторони вулиці). З тилу розміщена осібна двоярусна плебанія, збудована у такій же як і храм будівельній техніці і утворює з ним єдиний архітектурний ансамбль. Архітектурний стиль споруди характеризують як суміш неороманського та неовізантійського стилів (історизм).
В плані храм центричний і має форму грецького хреста, в кутах якого знаходяться чотиригранні в плані вежі, що разом утворює квадрат. Рамена хреста на плані дещо виступають за межі квадрата, утворюючи ризаліти з чотирьох боків фасаду. Вежі зі сторони вулиці (західні) виконують функцію дзвіниць. У східних вежах влаштовано двоповерхові захристії. Загалом об'ємно-просторове вирішення храму нагадує семінарську церкву резиденції буковинських митрополитів у Чернівцях, архітектора Йозефа Главки.
Збудований із цегли та білого полянського та тернопільського каменю. Кам'яними блоками викладено наріжжя та віконні пройми. На фасаді цегла червона облицювальна, спеціального випалу. Ризаліти усіх чотирьох сторін двоярусні, увінчані трикутними фронтонами. До тильного примикає абсида, перекрита конховим склепінням, зовні п'ятигранна, півкругла зсередини. Решта ризалітів на другому ярусі мають потрійне вікно під одним спільним архівольтом. Головний вхід має власний трикутний фронтон, розміщений на двох колонах, що фланкують вхід. Кутові вежі чотириярусні, перші яруси кожної з них мають по два вузьких вікна із мініатюрними стилізованими консольними арками. Другі яруси мають ширші вікна із півциркульним завершенням. Третій ярус — невисокий із маленькими круглими вікнами. Четверті яруси веж утворені восьмигранними барабанами із високими вузькими півциркульно завершеними вікнами на кожній грані. Храм увінчаний п'ятьма візантійської форми банями, з яких центральна значно домінує над рештою. Центральна баня, подібно до бічних, розміщена на значно більшому восьмигранному барабані з такими ж вікнами. Внутрішня поверхня центрального купола — сферична. На гранях фронтонів і у піддашші усіх п'ятьох веж знаходиться карниз із модульйонами дуже простої форми. Такий самий проміжний карниз відділяє другі яруси веж від третіх.

Сучасний стан
З 1992 року церква має статус кафедрального собору Львівської єпархії Української православної церкви Московського патріархату. Настоятелем храму з 1978 - 2007 роки був протопресвітер Василій Осташевський (помер 15 травня 2007 року). Зараз настоятель — протоієрей Роман Коломийчук.
У храмі знаходиться копія Святої Тихфінської ікони, написаної за переданням самим євангелістом Лукою. 1997 року рішенням Священного Синоду ікону було визнано чудотворною. Окрім того, тут знаходяться частки мощей святої великомучениці Варвари, святого мученика Парфенія.
Проїзд
Від Залізничного вокзалу - трамвай №1 (по вул. Степана Бандери, через Центр до зупинки вул. Підвальна), або трамвай №9 (по вул. Івана Франка до зупинки вул. Підвальна). Далі вул. Підвальна піднімається вгору до перетину з вул.Винниченка де справа залишається будинок ЛОДА, а зліва буде підйом до греко-католицького храму св..Михаїла. Це вже вулиця Просвіти і по ній до перетину з вулицею Короленко.

СВЯТИНІ ХРАМУ
“ГАЛИЦЬКИХ ГРАДОВ ДЕРЖАТЕЛЬНИЦЕ, МОЛИ ВСЕБЛАГАЯ, СПАСТИСЯ ДУШАМ НАШИМ”
Святу ікону Тихвінську, за переданням, написав євангеліст Лука. Її пам'ять святкується 26 червня за старим стилем. Св. Лука послав її разом із Євангелієм і “Книгою діянь” до Антіохії до Феофіла. Після його смерті її перенесли до Єрусалиму, а звідти у 5 столітті – до Константинополя, де для неї було збудовано чудовий храм, відомий як Влахернський. У ньому вона знаходилась 539 років, подаючи зцілення, неодноразово рятуючи та даруючи втіху немічним, прозріння сліпим і здоров'я хворим. Отримала назву – “Одигітрія” (в церковно-слов'янському перекладі “путеводительница, крепкая помощница”).
В часі іконоборських переслідувань її вмурували у вівтарну стіну Влахернського храму обителі “Пантократор”. Понад 60 років ніхто не знав про її місце перебування. Довго ігумени та іноки, і сам Константинопольський патріарх Тарасій молилися Господу з проханням явити славну ікону Богородиці. Нарешті одному затворнику уві сні було наказано шукати ікону в Пантократорі.
1383 р. ця ікона з'явилась на Русі. Новгородські купці, що побували в Царгороді, дізналися від Патріарха Константинопольського про Тихфінську ікону, яка в цей час дивовижно зникла з церкви. Невидимо носима ангелами, вона обходила руські поселення, подаючи втіху, зцілення та допомогу мешканцям. Перші побачили її рибалки на Ладозькому озері, потім на річці Онче близько Смоленова, потім вона зникла і з'явилась у м. Кукова біля річки Паші. Всюди на честь ікони будували капличку та храм. А ікона зникала і дивовижно з'являлася у м. Тихфіні на горі. В цьому ж місті після спорудження храму Успіння Пресвятої Діви Марії, Богородиця сама з'явилась разом із святителем Миколаєм-чудотворцем.
Вже пізніше копія цієї святої афонської чудотворної ікони “Тихфінська-Сльозоточива”, написана і освячена на Афоні, була передана від руських пустельників Російському імператорському консульству у Львові (тоді Лембергу). ”Високоповажному архіпресвітеру Миколаю Димитрієвичу і общині Руської Православної Церкви в м. Львові в ім'я святого великомученика Георгія Побідоносця…” Тоді в Галичині під час переслідувань Православ'я Небесна Владичиця Богородиця неодноразово рятувала людей від небезпеки та дарувала численні зцілення християнам, котрі просили заступництва перед Тихфінською іконою.
У 1997 році за поданням Преосвященнішого єпископа Львівського і Дрогобицького Августина рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви ікону було визнано чудотворною. З цього часу, щороку 26 червня ст.ст./9 липня н.ст. у свято-Георгіївській церкві м. Львова відбуваються урочистості.

ЧАСТКА МОЩЕЙ СВЯТОЇ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ (IV СТ.)
Частку мощей (ліве ребро) святої великомучениці Варвари з благословення митрополита Київського і Галицького Іоанна у лютому 1945 року привіз до Свято-Георгіївського храму тодішній настоятель церкви протоієрей Серафим Казновецький. З того часу свята великомучениця вважається покровителькою свято-Георгіївської церкви, а день пам'яті Святої 4/17 грудня н.ст. відзначається особливо урочисто.
З нагоди 1700-річчя мученицької смерті Святої у 2006 році вперше рака з мощами Святої покидала свято-Георгіївський храм та відвідувала парафії Львівської єпархії УПЦ, де віруючі мали можливість прикластися до святих мощей, а напередодні дня пам'яті Святої великомучениці Варвари вулицями древнього Львова пройшла хресна хода з чесними мощами.

ЧАСТКА МОЩЕЙ СВЯТОГО МУЧЕНИКА ПАРФЕНІЯ (ІІІ СТ.)
У м. Жовкві Львівської області знаходяться мощі святого мученика Парфенія, які, за клопотанням священика Ієроніма Стрілецького, понад 200 років тому були перенесені з Відня. З цього часу святий мученик Парфеній вважається покровителем Галичини.
У 90-их роках ХХ ст. церква, у якій знаходяться святі мощі, стала уніатською, а отже, православні віруючі зазнали важкої втрати. Проте Промислом Божим Високопреосвященніший митрополит Харківський і Богодухівський Никодим для молитовної підтримки парафіян новозбудованої православної церкви святих апостолів Петра і Павла благословив частку святих мощей мученика Парфенія.
Пам'ять святого мученика Парфенія у м. Жовкві Львівської області, на згадку про перенесення його святих мощей, урочисто святкується у неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.


м. Львів, вул. Короленко, 3.
Тел.: (032) 276-54-20
Факс: (032) 294-91-36
Аватар користувача
Наш Львів
Модератор
 
Повідомлення: 693
З нами з: 22 травня 2012, 21:53
Звідки: Львів
Facebook Twitter Skype Me™!

Re: Храм Святого великомученика Георгія Побідоносця

Повідомлення Наш Львів » 31 жовтня 2015, 01:18

Зображення
Аватар користувача
Наш Львів
Модератор
 
Повідомлення: 693
З нами з: 22 травня 2012, 21:53
Звідки: Львів
Facebook Twitter Skype Me™!


Повернутись до Духовне життя

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість

Якщо Ви помітили неправдиву інформацію, то зв’яжіться з нами для видалення помилки. Ми не несемо відповідальності за неправдиву інформацію, розміщену користувачами.
cron